Мукачево
Десь на набережній в Мукачеві
Там де душу виймає сакура
Влаштував би собі побачення
Із собою з вісімдесятих я
І спитав би у себе, хлопчика
Що побачив мене, дорослого
Чи хотів би він стати голосом
Покоління тих, кому болить.
Тих, хто не мовчить
Я не хочу ніколи існувати — без імені
Я не хочу ніколи засинати — у камені
Я нікому не буду віддавати — ім’я своє
Тим, ким я був — тим я і є
Тим, ким я був
Десь у Львові на Драгоманова
В паралельному з нами просторі
Побалакав би під каштанами
Із собою із дев’яностих я
І спитав би у того підлітка
Що на мене з під лоба дивиться
Чи хотів би він стати дзеркалом
Покоління тих, кому болить.
Тих, хто не мовчить
Я не хочу ніколи існувати — без імені
Я не хочу ніколи засинати — у камені
Я нікому не буду віддавати — ім’я своє
Тим, ким я був — тим я і є
Тим, ким я був
Десь у скверику, на Подолі я
Видно з далеку сяйво місячне
Сів би випити, під магнолію
Із собою, десь із двотисячних
І спитав би себе натхненного
Що не дуже уважно слухає
Чи хотів би він стати пам’яттю
Покоління тих, кому болить
Тих, хто не мовчить
Я не хочу ніколи існувати — без імені
Я не хочу ніколи засинати — у камені
Я нікому не буду віддавати — ім’я своє
Тим, ким я був — тим я і є
Тим, ким я був — тим я і є
Покоління тих, кому болить
Тих, хто не мовчить
Ми не хочем ніколи існувати — без імені
Ми не хочем ніколи засинати — у камені
Ми нікому не будем віддавати — ім’я своє
Тим, ким були — тими і є
Тим, ким були — тими і є
Тим, ким були — тими і є
Тим, ким були — тими і є
Мукачево
Десь на набережній в Мукачеві, там, де душу виймає сакура,
Влаштував би собі побачення із собою з вісімдесятих я
І спитав би у себе, хлопчика, що побачив мене, дорослого,
Чи хотів би він стати голосом покоління тих, кому болить?
Тих, хто не мовчить!
Я не хочу ніколи існувати без імені,
Я не хочу ніколи засинати у камені,
Я нікому не буду віддавати ім’я своє,
Тим, ким я був, тим я і є,
Тим, ким я був…
Десь у Львові на Драгоманова в паралельному з нами просторі
Побалакав би під каштанами із собою із дев’яностих я
І спитав би у того підлітка, що на мене спідлоба дивиться,
Чи хотів би він стати дзеркалом покоління тих, кому болить?
Тих, хто не мовчить!
Я не хочу ніколи існувати без імені,
Я не хочу ніколи засинати у камені,
Я нікому не буду віддавати ім’я своє,
Тим ким, я був, тим я і є,
Тим ким я був…
Десь у скверику на Подолі я, видно здалека сяйво місячне,
Сів би випити під магнолію із собою десь із двохтисячних
І спитав би себе натхненного, що не дуже уважно слухає,
Чи хотів би він стати пам’яттю покоління тих, кому болить?
Тих, хто не мовчить!
Я не хочу ніколи існувати без імені,
Я не хочу ніколи засинати у камені,
Я нікому не буду віддавати ім’я своє,
Тим, ким я був, тим я і є!
Тим, ким я був, тим я і є!
Покоління тих, кому болить,
Тих, хто не мовчить!
Ми не хочем ніколи існувати без імені,
Ми не хочем ніколи засинати у камені,
Ми нікому не будем віддавати ім’я своє,
Ті, ким були, ті ми і є!
Ті, ким були, тими і є!
Ті, ким були, ті ми і є!
Ті, ким були, тими і є!
|
Мукачево
Окажись снова я в Мукачево
Там где душу волнует сакура,
То устроил бы я свидание,
Сам с собой из восьмидесятых я.
И спросил бы у себя-мальчика,
Что увидел меня-взрослого,
Захотел бы он стать голосом
Поколенья тех, кому болит.
Тех, кто не молчит
Не хочу без имени остаться – никогда
Не хочу застыть, однажды в камне – навсегда
Я сберегу – имя своё
Кем всегда был — тот я и есть
Кем всегда был — тот я и есть
А во Львове на Драгоманова,
Так сейчас от меня далёкого
Поболтать б хотел под каштанами
Сам с собою из девяностых я.
И спросил у подростка хмурого
Из подлобья на мир смотрящего,
Захотел бы он стать зеркалом
Поколенья тех, кому болит.
Тех, кто не молчит
Не хочу без имени остаться – никогда
Не хочу застыть, однажды в камне – навсегда
Я сберегу – имя своё
Кем всегда был — тот я и есть
Кем всегда был — тот я и есть
Где-то в скверике, на Подоле я
Ночью лунною и таинственной
Сел бы выпить я под магнолией
Сам с собой, где-то из двухтысячных
И спросил себя вдохновенного,
Что не очень внимательно слушает
Захотел бы он стать памятью
Поколенья тех, кому болит.
Тех, кто не молчит
Не хочу без имени остаться – никогда
Не хочу застыть, однажды в камне – навсегда
Я сберегу – имя своё
Кем всегда был — тот я и есть
Кем всегда был — тот я и есть
Поколение тех, кому болит
Тех, кто не молчит
Не хотим без имени остаться – никогда
Не хотим застыть, однажды в камне – навсегда
Мы сбережём – имя своё
Кем были мы — те мы есть
Кем были мы — те мы есть
Кем были мы — те мы есть
Кем были мы — те мы есть
Мукачево (перевод Елена Догаева)
Где-то на набережной в Мукачево, там, где душу терзает сакура,
Я б устроил себе б свидание с самим собою из восьмидесятых бы
И спросил бы у себя, мальчика, увидавшего меня, взрослого,
А хотел бы он стать голосом поколения тех, у кого душа болит?
Тех, кто не молчит!
Я не хочу никогда существовать без имени,
Я не хочу никогда застывать, как гранит,
Я не буду никому отдавать своё имя,
Тем, кем я был, я являюсь и ныне,
Тем, кем я был…
Где-то во Львове на Драгоманова, в параллельной с нами плоскости,
Поболтал бы я под каштанами с самим собою из девяностых бы
И спросил бы у того подростка, что глядит на меня исподлобья,
А хотел бы он стать зеркалом поколения тех, у кого душа болит?
Тех, кто не молчит!
Я не хочу никогда существовать без имени,
Я не хочу никогда застывать, как гранит,
Я не буду никому отдавать своё имя,
Тем, кем я был, я являюсь и ныне,
Тем, кем я был…
Где-то в скверике на Подоле, где светит издали месяц призрачный,
Сел бы выпить я под магнолией с самим собою бы из двухтысячных
И спросил бы себя, вдохновенного, что как-будто бы и не слушает,
А хотел бы он стать памятью поколения тех, у кого душа болит?
Тех, кто не молчит!
Я не хочу никогда существовать без имени,
Я не хочу никогда застывать, как гранит,
Я не буду никому отдавать своё имя,
Тем, кем я был, я являюсь и ныне!
Тем, кем я был, я являюсь и ныне!
Поколение тех, у кого душа болит,
Тех, кто не молчит!
Мы не хотим никогда существовать без имени,
Мы не хотим никогда застывать как гранит,
Мы никому не будем отдавать своё имя,
Теми, кем были, мы являемся и ныне!
Теми, кем были, мы являемся и ныне!
Теми, кем были, мы являемся и ныне!
Теми, кем были, мы являемся и ныне!
Автор перевода - Toloselotrek
|
